«Перед тим як говорити, слід слухати»

Розбурхані емоції в контексті українських виборів змушують вийти зі зони комфорту і спілкуватися з інакодумцями; пасхальна подія нагадує про роль благодаті там, де діяти етично здається не під силу; а криза гуманітарної освіти і розвиток технологій вимагає переосмислення ролі етики як дисципліни. Про це та інше  – у короткій розмові з Владикою Борисом Ґудзяком, Президентом УКУ і членом Ради МІЕПС

Яка роль етичного мислення в сучасному суспільстві, зокрема в рамках вищої освіти? Для чого займатися етикою в університеті?

Тут варто задуматись і проаналізувати свою душевну енергію, думки, відчуття, слова і розмови, можливо навіть свої вчинки. На чому вони зосереджені? Я маю сміливість
припустити, що багато що з цього буде критикою. Ми витрачаємо багато часу на скарження, прискіпування, критикування стану справ, поведінки людей, ходу історії,
природи відносин на мікро- і макрорівні. Ми думаємо про ці речі, говоримо про них, бо вони нас турбують. Етика є дисципліною шукання, розуміння і пояснення, чому щось
є благим і правильним, а щось – поганим і шкідливим, з надією, що критична і творча думка допоможе нам рухатися в правильному напрямку. Це також дуже складна і
витончена дисципліна. Нікому не подобається моралізаторство. Тон тих, хто проповідує нам «зверху», ми трактуємо як повчальний. Тому етика як дисципліна вимагає великої делікатності і смирення, що дають їй змогу чітко і глибоко бачити проблеми, виклики, причинності, а також говорити про них не з перспективи зовнішніх спостерігачів, що стоять поза і понад мораллю, а навпаки – з почуттям гумору і визнанням, що ми є частиною проблеми. Ми можемо бути частиною проблеми, але ми також можемо бути частиною рішення. Етика є дисципліною, що покликана вгледіти різницю, назвати її, і працювати з нею.

Говорячи про прикладні питання, які дві-три ключові сфери, що неодмінно заторкують етичне мислення, спадають Вам на думку?

Я б сказав, що це біоетика і штучний інтелект. Ці дві сфери в певному сенсі пов’язані, оскільки інтелект є характеристикою живої людської особи, а біоетика ставить остаточною ціллю її благополуччя. З одного боку, потужна жага до відкриття, наукового творення, освоєння [природи] і комерційного виробництва штовхають вперед біо- і цифрові технології та кібернетику, а з іншого, ставлять нас на рубіж, який ще вчора ми не могли собі уявити. Ми зустрінемося з багатьма етичними викликами, пов’язаними також з великими загрозами. Я не знаю, чи доживу до моменту, коли ця перспектива розкриється, але думаю, що саме біотехнології і штучний інтелект є ключовими етичними питаннями майбутнього.

На Вашу думку, чи ці питання можуть мати остаточні відповіді? Чи можемо ми колись дійти до консенсусу щодо них, чи, навпаки, вони завжди будуть об’єктом напруження, конфлікту, і суперечки?

Я вірю, що існують остаточні і правдиві відповіді на етичні питання, але сумніваюся в можливості загального чи навіть часткового консенсусу як мінімум в передбачуваному
майбутньому. Ми бачимо, що речі, на які ми зараз дивимося з одностайністю, були далеко не очевидними в очах наших попередників. Геноциди, здійснені Сталіним і
Гітлером, викликають, я сподіваюся, всезагальний осуд. Однак величезна кількість людей були активно залучені до уможливлення і реалізації цих геноцидів, і багато поколінь дивилися на них по-іншому, будучи не в змозі критично їх оцінити і засудити. Я думаю, ми будемо спотикатися навколо етичних питань «що робити?», «що є правильно?», «що є добре?», «що є погано?» стільки, скільки живемо. Виглядає, що це частина природи людини.

Як би Ви визначили моральні принципи спілкування з тими, хто не згоден з нами?

Як Ви зауважили, найправдоподібніше, ми і надалі перебуватимемо у стані глибокого конфлікту щодо моральних питань. Як розмовляти з тим, хто не згоден? Я думаю, перш за все, перед тим як говорити, слід слухати. Слід спершу почути позиції і аргументи. Слухаючи, ми засвідчуємо факт нашого визнання гідності іншого, який займає позицію, відмінну від нашої. Комунікація і діалог вимагають відкритості. Якщо хтось відчуває, що ми закриті на них, така людина ніколи не відкриється на нашу позицію і наші аргументи. Я вірю, що шліфування нашої здатності слухати є передумовою. Є випадки, коли позиції і аргументи осіб, груп і цілих суспільств видаються нам огидними, помилковими і абсолютно неприйнятними. І це великий людський виклик. Я гадаю, що в таких ситуація складно діяти без благодаті. Бути в діалозі з кимось, хто, для прикладу, намагається знищити тебе, або простити когось, хто не зацікавлений в твоєму прощенні і, очевидно, не кається – це надлюдське зусилля. Тут для мене особа Христа є особливо промовистою. Не кожен з нас прагне бути прибитим до дерева нашим агресивним співрозмовником. Але саме жертва стала найсильнішим аргументом в історії людської цивілізації. Ніколи не було події, що вплинула на історію більше, ніж Христова жертва. Не всі послідовники Христа діяли або діють етично, але модальність, в якій Ісус з Назарета взаємодіє з тими, хто не згоден з Ним, захоплює людську уяву дві тисячі років.

Як, на Вашу думку, можна було б артикулювати ціль морального життя, звертаючись до плюралістичної аудиторії?

Наша інтелектуальна, соціальна, політична, а також особистісна робота над викликом моральності пов’язана з фундаментальним стремлінням жити і дати іншим можливість
жити, і жити добре. Більшість людей погодяться з цим принципом. Ми можемо також погодитися з абстрактним принципом справедливості. Коли ж ми починаємо з’ясовувати деталі того, що є справедливим або несправедливим у світі, де немає спільної антропології, немає жодного ясного розуміння, чим власне є людина, тоді стає важче і важче побудувати цілісну систему етичного мислення і поведінки, що привела би до згоди. Але я думаю, ми приречені продовжувати наші спроби, тому що для того, щоб жити добре, у життєдайний спосіб, ми повинні робити те, що є справедливим для нас, а тоді для інших. В певному сенсі, етика є пошуком того, що є добрим і для тебе, і для мене, водночас.

Розмовляв Віктор Полетко

WordPress Video Lightbox Plugin