Мета соцмереж – змінювати нашу поведінку: спостереження Андрія Бережанського

Нещодавно Факультет суспільних наук УКУ та Міжнародний інститут етики та проблем сучасності УКУ організували триденну конференцію “Дружба в часи фейсбуку”. Під час однієї з дискусії під назвою “Вплив соціальних мереж на соціальну і політичну структуру суспільства” Андрій Бережанський, викладач Школи управління УКУ, керівник напрямку “Людина в цифровому світі” Аналітичного центру УКУ поділився власним досвідом користування соцмереж та висновками, які зробив щодо їх впливу на людину.

Питання, яке мене цікавить, – чи можлива сьогодні дружба без фейсбуку? Як виявляється 2 з 3 українців не користуються фейсбуком, але особисто я не знаю таких людей і мені дуже хочеться опанувати ту бульбашку, в якій живе кожен другий українець. У цьому контексті нещодавно я пережив цікавий досвід. Близько чотирьох місяців тому зовсім випадково фейсбук мене заблокував. І чотири дні свого життя я провів без цієї соціальної мережі. І, мабуть, найсумніший висновок, який я зробив, – що я нічого не втратив, але вилетів з ряду спільнот, які організовували події і мали свої чати. Тобто випав з певної частини свого щоденного життя.

У фейсбуці я слідкую за коментарями, щоб розуміти, що пишуть люди, за ким вони слідкують, і, скажімо, якого кандидата готові підтримати на виборах. Але також я розумію, що не маю жодних гарантій, що ці коментарі пишуть реальні люди, а не боти. Це створює новий виклик. Подібно як у магазині закордоном ви, скоріш за все, візьмете з полиці саме той товар, який братиме більшість місцевих, так само для вас має значення думка соціуму, коли ви робите політичний вибір. Але коли цю думку встановлює соціальна мережа, то стає цікаво, як це впливає на нас з вами і дуже цікаво, як фейсбук керує процесами.

Фейсбук – це 2 мільярди людей в одній спільноті. Це більше ніж будь-яка кампанія, ніж будь-яка країна, це більше ніж будь-яка релігійна спільнота і цю спільноту менеджить компанія, де працює 35 тисяч людей, що в 10 разів менше ніж в нас чиновників.

Ми також знаємо, що після скандалів з фінансуванням виборчих кампаній в інших країнах, фейсбук вирішив втрутитися у виборчу кампанію в Україні і заборонити фінансування реклами ззовні, а також закликати кандидатів реєструвати свої сторінки. Таким чином компанія сподівається, що користувачі прозоріше бачитимуть цей процес і відповідно більш об’єктивно оцінюватимуть політичні події. У цьому контексті мені сподобалось дослідження Стенфордського і Нью-Йоркського університетів про вплив фейсбуку на нас. Вчені підсумували, що контрольна група, яка не користувалася мережею впродовж певного часу стала продуктивнішою і щасливішою. Ще одне цікаве спостереження із власного досвіду користування поштою “gmail”: коли я друкував лист англійською мовою, то був шокований тим, як систем передбачає те, що я хочу написати і кому, пропонуючи мені імена та шаблони відповідей. Мене не лякає це з точки зору нагляду, я не з тих людей в яких закрита камера на комп’ютері, але лякає, що за мною слідкують так, як батьки слідкують за дітьми для того, щоб змінювати їх поведінку.

Відтак вплив соціальних мереж на суспільство загалом хотілося б розглянути глибше, а саме те, що вони не лише дозволяють нам спілкуватися, але й впливати на це спілкування. Тут, до слова, Майкл Голдхабер ще у 1997 році задавався питанням, як зміниться життя суспільства, в основі якого стоятиме економіка базована на інформації.

В основі будь-якої економіки має бути ресурс, якого не вистачає. Чи комусь з нас зараз недостатньо інформації? Чого обмаль – так це уваги. Економіка уваги – це саме та економіка, яка сьогодні бореться за нас з вами.

Скажімо, всього за 10 тижнів кампанії “Брексіт” використала 1 мільярд таргетованих реклам, а у передвиборчій кампанії Дональда Трампа – близько 50 тисяч таких повідомлень. Уявіть собі, який це масив впливу на свідомість. І що цікаво – це реклама спрямована на конкретні спільноти людей через кластеризацію, атомізацію наших смаків. Адже навіть від того, яку музику слухає людина, можна передбачити, як вона реагуватиме на того чи іншого політичного кандидата.

Текст: Оксана Левантович

Фото: Андрій Шестак

WordPress Video Lightbox Plugin