Субсидіарність: два значення

Вужче значення субсидіарності

Джерела ідеї субсидіарності різноманітні. З одного боку, ми маємо філософську традицію Аристотеля, святого Томи Аквінського, Альтусія, Олексія де Токвіля та ін, а з іншого боку – середньовічну політичну практику, особливо в німецьких землях, де був відносно високий ступінь політичної незалежності та автономії політичних одиниць нижчого рівня, що допускався у великій ієрархічній, проте вільній імперській схемі¹. Пізніше ідея принципу субсидіарності відновилася у соціальному вченні Католицької церкви, а також у конституційних нормах та практиках багатьох країн, таких як Німеччина, Австрія, Швейцарія, Португалія чи Польща. З прийняттям Маастрихтського договору принцип субсидіарності став одним з фундаментальних принципів Європейського Союзу.

Деякі інтерпретації можуть свідчити про те, що ідея субсидіарності не є нічим іншим ніж політичний принцип, що дозволяє, і наказує, органам вищого рівня допомагати органам нижчого рівня лише тоді, коли необхідно, і ця необхідність має адекватну форму та вимір. Одночасно має діяти принцип пропорційності. Потреба з’являється тоді, коли органи нижчого рівня не можуть виконувати свої завдання та обов’язки, і зникає тоді, коли за допомогою органів вищого рівня – нижчі повертають собі здатність вирішувати проблеми. Принцип субсидіарності був би тоді свого роду принципом ефективності , що був би бар’єром перед надмірним впливом централізації вищими органами. Таке тлумачення користується популярністю серед політиків, чиновників і громадських активістів.

Широке поняття субсидіарності

Ширша концепція випливає з того,  що якщо ми звузимо принцип субсидіарності до простого інструменту розподілу компетенцій, прав та обов’язків між різними рівнями управління, тоді ми обов’язково втратимо деякі з цінностей самого поняття. Такі автори, як Артур-Фридолін Уц, Вільгельм Бертрамс, Роман Герцог, Освальд фон Нелл-Бреунінг, Гюнтер Кученгоф або Шантал Міллон-Дельсол стверджували, що субсидіарність передбачає і для його здійснення вимагає права розуміння деяких ключових понять. Такими поняттями є: поняття людини і особистої гідності, поняття структурованого суспільства і поняття загального блага². Ширша концепція субсидіарності припускає, що ця людина розглядається як така, з одного боку, є суб’єктом, вільним, суверенним, здатним діяти і нести відповідальність за свої дії, що дає їй можливість розвивати свої можливостей і досягати щастя, як вона це розуміє. Тоді людська істота значною мірою є незалежним агентом, що походить з його «дії» – почуття виконання і гідності. З іншого боку, людина природно соціальна: їй потрібне співіснування і співпраця з іншими людьми не тільки інструментально, а й активно контактуючи з ними, це необхідні передумови її становлення такою, якою людина хоче. Тому постулат середовища, в якому люди реалізовуються та прагнуть по-різному визначеного щастя означає середовище, в якому різні соціальні структури пропонують можливості соціальної активності особам, – що випливає з самого поняття людини. Коротко кажучи, поняття людини тягне за собою постулат багатопорядкованого суспільства.

Отже, прихильники ширшого поняття субсидіарності думають, що у самій суті людини є причини неприйняття такої організації суспільного та політичного життя, при якій індивід для отримання підтримки має протистояти великій державній машині. Навіть якщо така організація життя буде задовольняти елементарні потреби тих, що стоять вище у суспільстві, а також виконувати звичайні бажання людей,  – це так чи інакше буде протистояти соціальній природі людини.

Важлива теза про поняття загального блага.

Загальне благо – це не тільки сума всіх необхідних товарів та потреб людини. Важливі не тільки цілі. Важливі також: інтенсивність, кількість і якість відносин між людьми, що прагнуть до цих цілей. Загальне благо включає не тільки цілі, але й шлях, яким ці цілі досягнуті.

Якщо є три поняття – поняття людини, структурованого суспільства і загального блага, то розуміються як ширше тлумачення субсидіарності. Основними ознаками якої є індивідуальна людина і її природна схильність жити і співпрацювати з іншими. Це допомагає їй стати незалежною, зрілою та відповідальною, здатною сприяти спільному благу. Принцип субсидіарності – це не лише інструмент визначення коли, в якій мірі і на яких умовах органи вищого рівня управління ієрархічної політичної структури допомагають органам нижчого рівня виконувати ті завдання, які ті не можуть виконати. Сфера застосування принципу субсидіарності набагато більша.

Наприклад, застосовується до стосунків між вчителем і його учнем, між батьками і дітьми, між різними рівнями підприємства або місцевого самоврядування. В кожному з цих випадків, допомога повинна бути адекватною і модеруватися за змістом, – що саме в конкретній ситуації очікується і вимагається з урахуванням потреб сторони, що очікує допомоги. Той, хто допомагає, завжди повинен мати на увазі фактичну мету будь-якої своєї дії, що полягає у посиленні розвитку зрілих осіб, здатних отримати від життя задоволення і почуття гідності.

1. On the history of the idea of subsidiarity, see: Chantal Millon-Delsol, Le principe desubsidiarité, PUF, Paris 1993.

2. Cf. Chantal Millon-Delsol, op.cit,, pp. 54-73 and L’Etat subsidiaire, PUF, Paris 1992, passim.

Про автора

WordPress Video Lightbox Plugin